Нитками сріблястими стежину...
Вишив місяць в травах уночі
І скотивсь в замріяну ожину
На чиємусь хрупкому плечі.
Зажеврів світанок в видноколі
І у світ мандрує навпростець,
Легковажний жайворон у полі
Розгойдав піснями вітерець.
Спогад-мрійник сів на підвіконні,
Задививсь, як далі мерехтять,
І хмаринки, наче сірі коні,
У дитинство крізь літа летять.
А над лугом вихор електричок
Знов ранкову свіжість пригубив
І свій кришталевий черевичок
Хтось в моїм безсонні загубив.
М. ЛЬВІВ, 01.01.2025