В позолоту вдягнулася осінь...
І пливе у сади і гаї,
Де безмежну оспівану просинь
Не роздмухують вже солов’ї.
Вітерець, притулившись до тину,
Колискову тихенько співа,
Причесавши сріблясту чуприну,
Місяць зорі над ним засіва.
Прохолоду вдихає блаженно,
Занурившись у хвилі Дніпра,
У свій кошик старанно бентежно
Всі земні таємниці збира...
А загляне в мій сон крізь фіранку,
Посміхнеться в своїй наготі,
Оповідки до самого ранку
Шепотітиме на самоті...
А десь поруч над зораним полем
Щось кричать журавлі-курлачі –
То вони знов із сумом і болем,
Віддають нам від літа ключі....
М. ЛЬВІВ, 18.01.2025