Твого я чекав дзвінка...
В безсонні душа молилась,
Немов на вістрі клинка,
Всю ніч трепетала, билась.
Стрясала пітьму крилом
В саду невгамовна птиця,
Рвав тишу не вітролом –
То вила печаль-вовчиця.
Оманливий долі хміль
Зривав пелюстки надії,
Змією звивались в біль
Вчорашнії чародії.
І віра за кроком крок
Ловила безмовний докір,
Згасаючи між зірок,
Бентежила вічний спокій.
Змішали огарки мрій
Стриножені в лузі коні,
Відлунням став голос твій
В самотнім моїм безсонні…
М. ЛЬВІВ, 26.12.2025