Мрія-думка між листом блукала...
І стелилась у ніч, наче дим,
Золотисте мереживо ткала
Осінь зорям своїм молодим.
Шепотіла своє одкровення,
Проливаючи в тишу росу,
І небес незбагненне натхнення
У свою заплітала косу.
То печаллю сідала в смереки,
Осягнувши у вічності мить,
То здіймалась на крилах лелеки
В неосяжну холодну блакить.
А над нею в нічному полоні
Місяць плив у небеснім ковші,
Тихо падали зорі в долоні
І торкалися таєн душі…
Мрія-думка за обрій летіла
Синім птахом у срібній імлі
І у тиші, що зорями мліла,
Обіймала світанок землі.
Доторкнувшись окрайчика ночі,
Танув світ наче крихітний сон –
То чиїсь зачаровані очі
Брали серце моє у полон.
М. ЛЬВІВ, 23.03.2026