Життєва відстрочка
Приреченим на смерть іще в зачатті,
Відстрочку дарувало нам життя...
Мов жовтий лист в осінньому багатті,
Колись і я порину в небуття.
Вогонь погасне, вітер дим розвіє,
Прочахлий попіл снігом замете...
Чи виповнилася моя надія –
Кому тоді цікаво буде те?
Однак не хочу душу тим ятри́ти,
Чого уни́кнути не варіант.
Приємно, якщо будуть говорити:
«От жив такий поет і музикант,
Грав на гітарі, непогані ві́рші
Писав, без марнослів’я, від душі́».
І буде, звісно, набагато гірше,
Якщо на згадку я не заслужив...
Прошу мені повірити на слово, –
Жбурляти їх на вітер я не звик:
Усім бажаю миру і любові,
Бо кожен з нас у Бога – призовник.
Хай вашого життя медову бочку
Найменша ложка дьогтю не псує.
І доки не скінчилася відстрочка,
Сприймаймо світ оцей таким, як є!
Київ, 2026
