Сад
Зрубали сад, що завжди цвів весною,
І з вітерцем у літку гомонів,
А взимку говорив лише зі мною
І зеленів у казці моїх снів.
Зрубали сад, що так любив радіти
Сад, що був закоханий в весну.
Старий садочок у якому діти
Шукали свою казку чарівну.
Там росли колись дуби столітні,
Що несли історію в собі.
Дуби, які у дні спекотні, літні
Дивились небу в очі голубі.
Зрубали сад біля моєї хати,
Він вже не зможе більше зацвісти.
Вже не навчить мене весну кохати,
Не зможе вже казок розповісти.
Вже більше листячко жовтогаряче
Не пролетить осіннім листопадом.
І лиш вечірнє небо ще заплаче
Своїм холодним, тихим зорепадом.
Зрубали сад і слова не сказали,
Не зупинили вражої руки.
Зелений, пишний, вічний сад зрубали,
Хто буде cлухати тепер мої думки?
І листячком до щік моїх тулитися,
І радувати квітами весну.
Цей тихий сад навчив мене молитися,
І дарувати посмішку сумну.
Тепер він зник уже його немає,
І часу не повернеш вже назад.
І правду кажуть люди: “ все минає”,
Минула казка і зрубали сад!
