САМОТНЯ ЗИМОВА ЗІРКА
з рубрики / циклу «ПРИТЧІ»
У літню пору зоряної зливи
Між м’ятну сутінь пахощів ментолу
Край лісу зорі падали додолу
Й губили в листі марево тремтливе.
Павук у небо поглядав крізь віти,
Заплівши павутинням всю ліщину,
– Повинен я, – замислив, – неодмінно
– Собі у сіті зіроньку зловити.
Й як зірка раптом із небес злітала,
В той бік тенета кидався сплітати:
– Ще трішки… Ще… Цю зможу вже дістати!
Та лиш зітхав, що спроба знов невдала.
Були тенета мушками багаті,
Павук же не спинявся до світанку.
– Ось цю зловлю! – подумав наостанку
Й помер, не змігши мрію упіймати.
Від голоду, чи з іншої причини?
Хтозна. Зима снігами все приспала.
Лиш сон вартує над кущем ліщини
Та зірка, що в тенета не попала.
