Вона ще не знала про те, що бувають жнива
з рубрики / циклу «Хто крайній по щастя?»
Вона ще не знала про те, що бувають жнива:
Господь не велів їй про хліб на землі турбуватись.
Бо доля пташини – літати, допоки жива
Й піснями до неба молитися і сповідатись.
Не знала нічого вона й про тривоги людей:
Що лан пшеницями для себе вони засівають.
Хай повні серця в них високих і щирих ідей, -
Мозолями хліб свій у поті чола здобувають.
А старий комбайнер, враз згадавши нечистих усіх
Різко вправо звернув, щоб гніздечко мале обминути.
Затрусилися руки... Спокійно... Ну слава... Устиг...
Над безперими дітками квилила пташка з розпуки.
Обережно об’їхав, зламавши рівненькі ряди.
Накричить бригадир „Ну чого ти знов „гриву” залишив?”.
Хай кричить молодий, це не страшно, це так – півбіди,
Гріх на душу не взяв – оце добре, та й совість потішив.
Перелякана пташка прилинула знов до дітей.
Знала лиш що жива, більше їй не дано зрозуміти.
Від’їжджали комбайни, відвозячи з поля людей.
Бригадир залишивсь, щоб тихенько стерню підпалити...
