24.09.2011 20:56
-
343
    
  4 | 4  
 © Микола Чат

з рубрики / циклу «РОДИЛАСЬ НІЧ У ЗОРЯНІМ САДКУ»

Зацілований Ранок тихо плакав росою, 

Багровіли на сході сірі щічки його – 

Зореока кохана, щезла десь, за горою,  

Залишивши в полині кавалера свого… 

А вона ж, так натхненно вітерцем шепотіла! 

Кучерявила чубчик, та й перстом вороним, 

Безсоромно торкалась його юного тіла, 

Приворотним туманом слалась в лузі під ним. 

Він сп’яніло дивився волошковою синню, 

Павутинням тремтіло серце-ружа в саду, 

Жайворонковим співом нісся, ген, далечінню… 

Й не помітив як зникла наречена його. 

Сивий місяць, з-за хмари, посміхався щербато - 

Бо у сутінках перший ласку Ночі пізнав.  

Їй в подяку за то, дарував своє злато, 

А вона пустотливо, ним усіяла став. 

Зацілований Ранок гірко плакав в бур`яні, 

Розчинявся легенько в ясночолій зорі. 

В золочений ставок його краплі останні,  

З верболозу стекли по обідній порі. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 26.09.2011 18:36  Андрій Гагін 

Дуже гарно!

 24.09.2011 22:03  Тарас Іванів 

Повна досконалість!

 24.09.2011 21:26  Сашко Новік 

гарно