Де ми?
( Всім, кого ця держава випхала з свого лона)
Голодні парки холодом і злиднями моргають,
У надвечір’ї моторошно в пащу їх зайти.
В цю пору, як в останнє, все, що поблизу, ковтають,
Своїми тінями, і рідко хто їх в силі обійти.
Вітряна мряка всілася на листя обезсиле,
Життя в них обривається мільйонами сердець.
В останнім німім крику застеляють все в могили,
Прикриють кимсь залишений, незграбний камінець.
На роздуми, між кроками, про вічне навівають,
Чим різнимось в безцільності й доцільності ідей.
Чи тут, на місці родження, чи в чужині – не дбають,
Усіх здибають холодом розплаканих ночей.
