На жаль
Вона жорстока, і холодна
Вона ранима й безтурботна,
Ненависть огортає її серце,
Сльози затьмарюють усе це,
Не хоче більше вона жити,
Хіба для того щоб лиш нити?
Не хоче більше нікого чути,
Так хоче все вона забути!
Та не виходить, жити важко,
Із слізьми вмирати страшно,
Не хоче більше вже нічого,
Нема вже сенсу ні для чого.
Ненавидить вона цю фальш,
Самонавіювання це лише шанс,
Що тупим ножем крає душу,
Із тим змиритися лиш мушу,
Усюди ці фальшиві люди!
Не розпізнати їх усюди!
Нажаль, починаєш довіряти,
А потім всім на це плювати.
Нажаль, думаєш усе найліпше,
А потім бачиш, що все гірше...
Жалію що була така дурна,
Що вірила, що любов і підтримка ще жива...
Ненавиджу себе за це...
Ненавиджу за все...
Люблю - коли життя мине...
І хочу щоб забрало воно мене...
