Несказанне
Мій біль від несказанних слів,
Моя душа вже не цвіте від щастя.
Мабуть я пролила вже ріки сліз,
І знову треба одягати маску.
До кожного із усмішкою йти,
Усім показувати якусь радість.
До ворога сказати лиш «прости»,
І більш нікому не показувати слабкість.
Не можем ми відкрити серце всім,
І донести свої думки до кожного.
Говорять люди те, що вигідно їм,
Ніхто не прийме просто подорожнього.
Кажіть усе, що є у вас в душі,
Коханим, близьким – що вони потрібні.
Батькам подякуйте, поки вони живі,
Бо потім може бути вже занадто пізно.
