02.12.2011 17:18
-
233 views
rating - | no users
 © Вікторія Ковальчук

Несказанне

Мій біль від несказанних слів, 

Моя душа вже не цвіте від щастя. 

Мабуть я пролила вже ріки сліз, 

І знову треба одягати маску. 


До кожного із усмішкою йти, 

Усім показувати якусь радість. 

До ворога сказати лиш «прости», 

І більш нікому не показувати слабкість. 


Не можем ми відкрити серце всім, 

І донести свої думки до кожного. 

Говорять люди те, що вигідно їм, 

Ніхто не прийме просто подорожнього. 


Кажіть усе, що є у вас в душі, 

Коханим, близьким – що вони потрібні. 

Батькам подякуйте, поки вони живі, 

Бо потім може бути вже занадто пізно. 


Вікторія Ковальчук цікавиться


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.12.2012 01:18  Деркач Олександр => © 

Правильні слова...і вже сказані 

 02.12.2011 17:20  Суворий => © 

Гарні думки і гарні слова... Але щось рифма кульгає. А може це речитатив (реп)???? Тоді нормально...