02.12.2011 17:18
231 views
Rating 0 | 0 users
 © Вікторія Ковальчук

Несказанне

Мій біль від несказанних слів, 

Моя душа вже не цвіте від щастя. 

Мабуть я пролила вже ріки сліз, 

І знову треба одягати маску. 


До кожного із усмішкою йти, 

Усім показувати якусь радість. 

До ворога сказати лиш «прости», 

І більш нікому не показувати слабкість. 


Не можем ми відкрити серце всім, 

І донести свої думки до кожного. 

Говорять люди те, що вигідно їм, 

Ніхто не прийме просто подорожнього. 


Кажіть усе, що є у вас в душі, 

Коханим, близьким – що вони потрібні. 

Батькам подякуйте, поки вони живі, 

Бо потім може бути вже занадто пізно. 




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.12.2012 01:18  Деркач Олександр => © 

Правильні слова...і вже сказані 

 02.12.2011 17:20  Суворий => © 

Гарні думки і гарні слова... Але щось рифма кульгає. А може це речитатив (реп)???? Тоді нормально... 

Публікації автора Вікторія Ковальчук

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо