Пора ця буде не остання
Сонце зичить тепла, але так, ніби вкрало,
Небо в мить зубожіло – окрім листя ніхто не літа.
Задзвеніли ставки і озера – засклив їх з Уралу
Вітер східний з північним – роздичавілий кінь москаля.
В поіржавілім лісі – наче хто прочитав життю вирок,
Тиша килим встелила на залищені стежки звірят.
Навіть поверхом вище крони вимерзлих, в золоті, дірок
Не порушує співом птаство гамірне радістю свят.
У до сніжній порі ходить лісом розбещений спокій,
Ніби все зупинилося й світу гармидер розтав.
Простір, стиснутий тут, розстеляє душі тихий обрій,
І співає в ній ніжно, ніби пухом чарівним обклав…
