15.10.2011 00:02

-

350

11 | 11

 © Тарас Іванів († 2012)

Якась примха лиха – щоби жити 

Мусить впасти заквітчана масть, 

Щоб водицю в народженні пити 

Знов і знов завітає напасть. 

Із блискучим оскалом морозу, 

Тріском ока озерного скла… 

Широчезне нашестя некрозу –  

Розгуляй самобутнього зла. 

Обійме, обійме, так обійме, 

Ніби обрій до ніг упаде. 

Ще мить – здалось, що жили всі вийме, 

Із життям все в сніги замете… 

Краплі в очі злітають поквапом, 

Що відтали життя джерельцем. 

Запульсує співочим нахрапом, 

Оживе все, що тліло тихцем.