Лише тіні не сплять…
з рубрики / циклу «Хто крайній по щастя?»
Знайшла своє студентське... не таке вже воно й наївне. Стиль тільки змінився, а я - не дуже...
Кричить у всі щілини тиша.
І знов душу мою огортає
Задушливий крик.
Відчуваю, що ніч оця лише
Є зі мною одно. Чорна зірка летить,
Щоби знову відняти у мене
Те, чого вже давно я не маю сама.
Що давно відібрали,
І те, що зоветься - душа.
Це ж так просто, -
Її віднести у ломбард,
Ну а потім – забути забрати…
Навіть вже не вагаючись,
Варто чи ні, її, грішну,
Назад викупляти…
…Знову падає небо. Дарма, -
Вже давно я цього не боюся,
Я звикла. Б’ється тиша в ночІ –
Зі мною вона заодно,
Я у ній розчинилась – і зникла.
Мене вже нема. Привид я в небутті,
Що не може вже бачити світла.
Вірю в Бога, якого, я знаю, нема.
І складаю слова для молитви.
Полтава, 1998
