Каранда Галина Сонце повінчало наші тіні...
Сонце повінчало наші тіні,
Аквареллю зливши в натюрморт,
Душі розібравши на каміння,
Храм будуючи єдиний для обох.
Наші тіні знову розійшлися
Під перехресний погляд ліхтарів.
І храм, ще недовершений, розбився
Терзаючи уламками зневір.
Душі по крупинках ми збирали
Щоб доліпити власну самоту.
І тінь від сонця вже оберігали,
Маскуючи свій біль у простоту.
16.08.08
28.09.2013 22:55 Світлана Рачинська => © |
 сильно |
28.09.2013 22:34 © ... => Деркач Олександр |
цікаво. ЩО КОЛИ МЕНЕ НЕМА, МІЙ АРХІВ тягають активніше, ніж коли я є:) |
28.09.2013 21:32 Деркач Олександр => © |
 Класно!...я не давно писав про вінчання сонцем - виявилося ідея не нова))) хоча у Вас інший акцент - тіні і т.і.... |
28.09.2013 21:27 Сон Блакитного Сонця |
 Сильно |
12.09.2013 00:22 Світлана Рачинська => © |
І це по мені) Класно)) |
29.03.2012 20:23 © ... => Автор Невідомий |
і тут спасибі. цей вірш довго лежав на самому низу... |
29.03.2012 15:58 Автор Невідомий |
Душі від сонця... |
15.09.2011 20:54 Сашко Новік |
 гарно |
14.09.2011 18:26 Оля Стасюк |
 Згодна з Пані Тетяною. Самоту переживати тяжче за хворобу, біль нещасливого кохання і т. д. Вірш чудово це показав. |
14.09.2011 09:59 Тетяна Чорновіл => © |
 Самота завжди сумна. Болюча і викривальна. |