Я зберу свій слід земний,
По крупиночці за крок.
Тут усе – весь жарт німий,
Шлях секунди до зірок.
Та у ній був час скучати
Поміж пагорбів – долин.
Десь, де можна було стати,
Зупиняв біг сірих днин.
Впало все. Розбились склянки
Ідеалів і богів.
Гострі, скреготом уламки
Гризуть серденько на пів.
Гризуть плоть, калічать соки,
Що несуть святу любов…
Світ мерзенний, час жорстокий,
В гниль звелася людська кров.
Підмету, стежки відмию,
Знищу доказ, що тут був.
Та я був… Ну що я вдію,
Що про Рай в казках лиш чув.
