09.09.2010 17:28
-
871
    
  1 | 1  
 © Александра Легеза

Чорний слід

Утоплена лежить серед дороги 


У білому лляному сарафані. 


І очі, мов, живі блищать в тумані, 


Вона уже годину як не з нами... 


Сльоза однак ніяк не висихає, 


А губи ще життям налиті, 


Вона цей світ проте вже покидає, 


Душа її не тут, хоч тіло ще зігріте... 


Утоплена - як лялька непотрібна, 


І страх, і біль всю душу ту проймають, 


Ту що немов до терезів подібна, 


І тут її нема, і там ще не приймають... 


Утоплена вона не в озері, не в річці, 


Така вона не перша, не остання... 


Віддалась вічнім сну і чорній нічці, 


Утоплена в болючому коханні. 


Ніхто не зна, що слід на сарафані - 


Кривавих сліз потоки безнадійні, 


Ця смерть - мов крапля в океані, 


Кохання чарів наслідок злодійний... 



май, 2007г.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 29.06.2011 13:20  Оля Стасюк 

Песимістично, але гарно.

 11.09.2010 19:45   

Сентиментальний стиль епохи Олени Пчілки навряд чи можна назвати сучасним. Надмір дієслівних рим, надмір несформованих у слово емоцій. Банальна дівоча словотворчість, місце котрій у найкращому разі в розмальованому квіточками щоденнику. (Воно так і було, поки не винайшли інтернет).