Як ваблять, Боже, як ваблять
На обрії чорні гори,
І мямлі голосять, бавлять –
Відкрий просторові штори.
Пливи там валами, дрися,
Дев’ятий зімни під ноги,
І чакрою в небо вприся,
Прозрій, чим же дихають Боги.
Хай вітри зстрижуть злу гординю,
Кварцеві зітруться догми.
Над світом, з його полинню
Ти линеш вибухом магми.
Створіння нікчемне, та зараз
Ти верховодиш світом…
Це мить - та ця мить, як пара,
Розтала святковим мітом.