Німа вода відтеплилась, і краплі
Ліниво пообвисли на гіллях.
Пузаті, немов дулись, що не здатні
Сказати щось, донести в посланнях.
Пиха означила сріблясті кручі,
Проміння бавиться в їх головах.
І опускаються, як чорні, тяжкі тучі
Все нижче й нижче, де пригрів Ярила птах.
Якесь цвірінь, що крильми різонуло
Ярів притихлу у тумані глушину,
Із неї вискочило і туди ж пірнуло,
Оббивши іній з підборіддя полину.
Морозний обрус в зазеленні тіла
Тримався кілька вже приречених хвилин.
Вниз темна яв стискала білі крила,
І рвала пір’я під старенький, кволий тин.
