Україна

Серед країн прекрасних й незбагненних, 

Серед земель могутніх і гарячих, 

Стоїть така проста й така священна 

Країна моїх радостей дитячих. 

Тут ясне сонце мене будить зранку, 

Й чарують золоті його тони. 

А вона вдягає вишиванку, 

І віночок сплетений з весни. 

І дерева прикрашає цвітом, 

І співає з ніжністю пісні, 

А яка вона прекрасна літом, 

У неї очі незбагненно-чарівні. 

Вона в полях позолотить колосся, 

Вечірню в небі запалить зорю, 

А травам порозчісує волосся 

І прошепоче: “світе, я люблю!” 

І знову вітер мчить у даль стежиною, 

Голублячись до неї в світлу мить. 

А іноді він зве її єдиною, 

І між гірських зникає верховіть. 

Вона ж стоїть заквітчана калиною, 

Стоїть у синьо-жовтому вбранні. 

І називає себе просто Україною, 

І ніжно посміхаєтся мені.