Згадай мене…
Згадай мене…
Коли блакитну неосяжну канву неба
Затягне сіре плетиво насуплених хмарин,
Проллється теплий дощ на спраглу землю,
Для тебе протяну яскравих барв веселку
Через небесне скупчення пухких перин.
Згадай мене…
Коли уранці густий туман так старанно окутує
Навколишні, ще заспані, поля,
На трав рясних зелений килим впаде незаймана роса,
Туман розтане, і в перших дбайливих променях уранішнього сонця
Для тебе заблищить криштальними краплинками вона.
Згадай мене…
Коли почуєш у березовім гаю,
Де затишно плекає природа-чарівниця гармонію свою,
Як соловей витьохкує радісну пісеньку.
Попрошу заспівати соловейка дещо, йому я ноти підкажу
Для тебе залунає його пісня, впізнай мелодію мою.
Згадай мене…
Коли на березі самотнім омріяного океану,
Де безнадійно будеш ти шукати забуття,
Легеньким вітру подихом я стану,
Неначе поцілунком, торкну такі любі мені вуста.
Для тебе хвилями їхнього безмежного творця
Прошепочу я ніжно голосом своїм твоє ім’я.
Згадай мене…
Коли в вечірнім небі раптом погаснуть всі зірки,
Й у непроглядній темряві не відшукати бодай слідів дороги,
Я збережу одну, найяскравішу, як символ порятунку від зневіри і тривоги,
Коштовний діамант володаря нічного неба.
Знай, що для тебе стане провідною ця зоря
Світитиме завжди тобі упевнено вона.
Згадай мене…
Уважно придивись – і все відчуєш,
Побачиш, зрозумієш, коли знак подам.
За першої ж нагоди тобі вітання передам
Ти тільки згадуй, що не забуваєш.
Згадай мене…
Про себе нагадаю у кожнім прояві природнього буття,
Бо поклик твого серця невпинно гаряче повторює моє ім’я.
Поки любов твоя до мене породжує в тобі життя,
Доти в твоїм реальнім світі для тебе існуватиму і я.
