З мертвих поверхів дерев
Вітер сміття прибирає.
Стогін – мов облізлий лев
Між могил свою шукає –
Закамарками душі
Сповз, аж збіглися мурахи
І на згорбленій спині
Мітять клумбу, товчуть цвяхи.
Вище? Бог не обрубав
Сил омріяні дороги –
Небесам між хмар все дав,
Впасти лиш не мають змоги.
І снують, Господніх віч –
Мандрівних стежок небоги…
Де податись? Зусібіч
Клекіт болю і тривоги!
Чимсь манить усепокора
В безберегий океан.
В поміж вись лебідок гори,
У святий цей балаган!