Тарас Іванів
Пора ця – дощ крізь сміх катів,
І жахом здиблена душа
По ночі слів, що плів і плів
І лив сльозами до ковша –
Скрутилась, збилась – ні цвірінь…
В осінніх бризках п’янка лінь
Шукає край у вирві світу,
Де можна кланятися літу.
По стінах дертися хребтів,
Високих гір, винних хлівів…
В життя, життя несамовите
Ще цвях разочок устромити…
Встромити? Цвях? Пиши вірші –
Як дме перетяг у душі.
02.11.2011 18:57 Оля Стасюк => Тетяна Чорновіл |
 Тобто, згадувати біологію і тут... Бачте, все на ній держиться... |
02.11.2011 18:52 Тетяна Чорновіл => Оля Стасюк |
 Ну, це зрозуміло, якщо під хребтами уявляти гори, а не чиїсь ... спини! :))))) |
02.11.2011 18:49 Оля Стасюк => Тетяна Чорновіл |
А мені сподобалась фраза "дертися по стінах хребтів". Правда, не знаю, як це... |
02.11.2011 18:36 Тетяна Чорновіл => Оля Стасюк |
Та в Тараса все мудре і болюче, гріх сказати! Але ж цвяхи я також на себе примірила... |
02.11.2011 18:36 Ромашка |
Часом хочеться забути про доросле життя |
02.11.2011 18:35 Оля Стасюк |
А мені здалось дуже болючим і мудрим... |
02.11.2011 18:19 © ... |
Депутатів вилами... А цвях - то вже хай випадок вирішує!)) |
02.11.2011 18:14 Каранда Галина => © |
 те й робимо!) |
02.11.2011 18:12 Тетяна Чорновіл => © |
:)))))))) Ви, Тарасе, сьогодні явно збиткуєтесь над читачем! То словами гарними обзиваєте, то вилами в боки лякаєте!!!! А це вже - цвях разочок устромити!!! |