Алею стрийського порожню
Стискають парку ночі рук.
Ти лиш прийди, ти не обожнюй,
Вклади свій крок в казок міжзвук.
В подення ліхтаревих свічок
Втискає листя, мерехтить
Час витеклих в міжпростір річок,
В назавше сховану блакить.
Задуму кущ троянди тягне
У крайсвіт криги розставань
Цілунків літніх… Осінь стягне
Пелюстки чар любові знань.
Спустіло озерце кохання,
Пустельна тінь сміх обняла.
Лебідки вернуться, вигнання
На них зима зла одягла.
За очі світ, що заховався,
Тепло плафонів лиш забув.
Під комір шиї весь ввіпхався
Тілесний гамір, що тут був.
