Тарас Іванів В порах року наших душ
В порах року наших душ
Низькі хмари зійшлись подню.
Кроки йдуть, як чорний вуж,
Проти Всесвіту, в безодню.
Розминувся свят банкет,
Надійшла пісна вечеря.
Хтось торочить – етикет,
Сам же, сам – глуха тетеря.
Безоглядна течія,
Безпардонні брудні рухи
Вертять, зміять ніжний пух
Ще живий, ця смерть – лиш слухи.
Несусвітні береги,
Солодавий присмак болю.
Блиском вічної ріки
Душі зорями сп’ють волю.
12.11.2011 20:52 Оля Стасюк => © |
 Вужі поснули, тетері полетіли, а хандра не відступає... |
12.11.2011 19:35 Тетяна Чорновіл => © |
 Вірші вражають з огляду на вік і трагічне передчуття! |
12.11.2011 19:23 Каранда Галина => © |
 Ви знову за своє... вірші хороші, згодна... |
12.11.2011 19:16 © ... |
Вірші в збірочці за 94 просто чарівні ...13 рочків йому боло. |
12.11.2011 19:14 © ... |
Як Вам Олесь Степаненко? |
12.11.2011 19:10 Тетяна Чорновіл => © |
Дуже-дуже сподобався вірш! Ритм - це щось! |
12.11.2011 19:08 Каранда Галина => © |
не знаю що сказати. звучить сумно й красиво... але чому проти Всесвіту? що в безодню - згодна, але хіба проти? закрутило у вир, і тягне, яке вже там ПРОТИ... |
