Напевно пекло, вибившись із сил
Завмерло, схолоділо на тих гралях,
Що душі чорні, невспокоєні, снують,
І виють, стогнуть на деревних палях.
Усе заповнюють прокуту тишину
Хорами смерчів, висмердом вулкану.
З живих вимотують всі жили їхні, в’ють
Жахіть сценарії у рамцях штучних спаму.
О благодання, що прийдеши нас звільнить,
Між оболонок вирве часточку людського,
Віддасть нам крицею оту надривну мить,
В якій об’явимся живішими живого.
