Прощання
з рубрики / циклу «Перші болючі почуття»
Знов у скронях – хвилини, хвилини
Б’ють іще мало зоряних літ.
Ти так просто узяв і покинув
Безпорадно мій внутрішній світ.
Ти награвсь почуттями, як кішка,
І пішов... Й залишив тільки біль...
Ще увечері так тишком-нишком
Слід останній змела заметіль.
І усмішка, що сяяла сонцем,
Уп’ялася враз в пам’ять навік.
Почуття були цвітом в долонці –
Раз – й зів’яли. Бо вийшов вже вік...
І душа розбивалась до болі
Об гранітне каміння розлук,
Наче пташка без пісні й без волі,
У судомах закоханих мук.
Враз стріпнулась – і впала безсило,
Лиш, мов імпульси, шов тілом щем.
Бо того, кого вірно любила,
Загубила під синім дощем..
