Скорилися долі
Самітні тополі –
Між дубів могутніх
Їх вітер порвав.
Лихвар, лицемір –
Думкам на перекір,
Сильних не зачіпив –
Ніжний стан поламав.
Між роздвоєні тіні,
Сплетінням у клині,
Встелилось волосся
Тонких павутин.
У ранковому сонці,
Туманом в іконці,
Повстав образочок
Казкових картин.
Дитяча подоба,
Срібляста оздоба,
І матінка руки
До неба звела…
Мороз кольнув шкіру,
Зросив вічну Віру…
Та вищі думки
До небес провела.
