Останній раз
В нічному клубі шум і гамір знов
І пристрасті киплять на хвилях ночі:
Хтось гордиться, хтось мріє про любов,
А хтось полює на тіла дівочі.
Дивлюсь на це, як завжди, із даля.
Обличчя ніжиться в усмішці щирій,
Бо все ж таке близьке й гидке, що я
Не можу вирватись без тебе, милий.
Чекаю зустріч, знаю, що прийдеш,
Що ти є часткою усього ладу.
Ти пригорнеш так палко й відштовхнеш
І будеш думати, що я програю.
Свій план виконуєш дослівно як!
Колись і я була такою, дивно.
Але признався ти у цьому так,
Неначе всі думки і мрії видно.
Тоді з’явилася страшна стіна
Між мною і тобою, щоб забути,
Яке кохання виросло б у нас,
Якби ми разом це змогли відчути.
Ти в це повірив. Справді. Як і я,
Якби не так, то не було б так важко.
Не знаю хто й чому тобі збрехав,
Про те (мабуть!), що я без тебе краща.
Я вдячна буду щирості твоїй,
А ніжність прикує мене навіки,
І щоб згадати ще колись про них
Я запрошу тебе на танець білий.
Ти сам не свій, боїшся своїх рук,
Тремтиш і погляд приховати хочеш.
І знаю я, що страх усіх розлук
З’єднався поміж нас цієї ночі.
І що ж ти робиш, скажеш ти чи ні?
Відходиш, пригортаючи востаннє.
Підходиш до людини, що в собі
Відчула щастя. Що ж ти робиш далі?
Удар в обличчя. Це моя вина.
Чому ж мені?! його не посилаєш?
Навіщо б’є рука чуже життя?
Лиш біль у серці каже, що кохаєш.
Біжиш щосили сам від себе. Жаль
Стискає душу і мене вбиває.
Ти не втечеш від того, що сказав,
Я не забуду те, про що прохала.
Слова лились так щиро про любов,
Та говорили ми на різних мовах.
Спочатку ти, а потім я. Промов,
Чому не склалось щастя у розмовах?
Ти знав усе, ти знав, що не прощу,
Не зможу вирвати удар у тебе
І після цього я вже не прийду,
Нічого не скажу – це все для мене.
31. 03. 06.