Уже не ліс
Ще вчора тут шумів дубовий ліс.
І наче в храм ішов до нього помолитись.
І мудрий дуб на себе брав мій гріх.
І повертав мені упевненість і гідність.
Ще вчора. А нині лиш пеньки
Чорнилом плачуть. Кислота тих сліз
Не в змозі тіло обпекти…
Навіщо?... І хто таке посмів?...
Продажні душі, гляньте на цей пень,
Усе рахуєте, то порахуйте його роки.
Без хіроманта видно, більше триста літ.
Цей панський ліс садили кріпаки…
Що, крім долЯрів у вас у голові?
Яка ціна? Що пам’яті складОва
Безцінним пиломатерялом до ПольщІ.
А в підсумку – торбина, гріш, дорога.
Без голосінь ридає вже не ліс.
І наче видимим докором
В пеньку, на відзначці сто літ
Брудна, зелена пляма колом.
Штрикнув ножем, і заблищала мідь.
Австрійська куля… Чиєсь врятоване життя…
Сто літ чийсь невідмолений, забутий гріх…
Сьогодні десь таки добряче погуляє сатана.
Дрогобич, 2011
