Бетони міст сумної суди…
Зима – як в вічній мерзлоті.
Щезає сонце в глиб Бермуди….
Ми, і Земля… Зовсім одні.
В собачих ящиках кружляє
Своя морозяна нудьга.
Хтось діток творить, а хтось має…
Світ – гніздо дому, все ж – шульга.
День – злидень, від годин шматочок,
Моргнув, устиг, і в фарбу знов
Пірнув… Лиш зорей – зграйку дочок –
Нам залишив… Ти де? Агов!!!