Затісно нас притисло в хрест,
Ні рухнутись, ані здихнути.
Тунель в недостоступ – Еверест,
На пік верховний пнутись.
Поки повзли, поки дійшло,
Що це чужа вершина,
Уже й – назад?.. – і вверх – чого?
В міжвись вп’ялись кретина.
Вже свято скрізь – в верху, підлозі,
А тут – обвітрок смуру.
Та радість впала – низ в грозі,
А верх весь спився – з дуру.
Тепер і нам скудна весна
Всміхнулася оскалом.
Куди б не перлись, є своя
Земля від Бога – даром!