Немитий посуд, розстелений диван…
Горнятко кави, погаслий знов екран…
Сліди від поцілунків нагадують про те,
Що ти була щаслива, любив і він тебе.
Але настав той ранок, що стер рожевий блиск
З твоїх очей блакитних він спав, неначе лист,
Осінній та пожовклий, хоча й красивий ще
Та, навіть, подих вітру розірве його вщент.
І ти сидиш в кімнаті із чашкою в руках,
В тій каві ніби натяк, що все пішло на крах.
Не буде тих побачень, і зоряних ночей,
Не буде і світанків, заплаканих очей.
Повернеться буденність, рутина, вічний біг,
По колу чи на місті, аби не збити ніг.
Привіти і вітання знайомих та людей,
Які біжать так само, аби не збити ніг…
