22.12.2011 13:38

-

2050

5 | 5

 © Василь Симоненко

Кривда

Із збірки «Тиша і грім»

Оце вперше виникло бажання виставити на Порталі не свій вірш. Ви, звичайно, всі його знаєте, але перечитати не зашкодить. Люблю такі вірші: сюжетні, прості-прості, наче, але дуже глибокі й болючі. Тож сьогодні говоритиму не я. За мене скаже Василь Симоненко.

У Івася немає тата.

Не питайте тільки чому.

Лиш від матері ласку знати

Довелося хлопчині цьому.

Він росте, як і інші діти,

І вистрибує, як усі.

Любить босим прогоготіти

По ранковій колючій росі.

Любить квіти на луках рвати,

Майструвати лука в лозі,

По городу галопом промчати

На обуреній, гнівній козі.

Але в грудях жаринка стука,

Є завітне в Івася одно —

Хоче він, щоб узяв за руку

І повів його тато в кіно.

Ну, нехай би смикнув за вухо,

Хай нагримав би раз чи два,—

Все одно він би тата слухав

І ловив би його слова...

Раз Івась на толоці грався,

Раптом глянув — сусіда йде.

— Ти пустуєш тута,— озвався,—

А тебе дома батько жде-

Біг Івасик, немов на свято,

І вибрикував, як лоша,

І, напевне, була у п`ятах

Пелюсткова його душа.

На порозі закляк винувато,

Але в хаті — мама сама.

— Дядько кажуть, приїхав тато,

Тільки чому ж його нема?..

Раптом стало Івасю стидно,

Раптом хлопець увесь поблід —

Догадався, чому єхидно

Захихикав сусіда вслід.

Він допізна сидів у коноплях,

Мов уперше вступив у гидь,

З оченят, від плачу промоклих,

Рукавом витирав блакить.

А вночі шугнув через грядку,

Де сусідів паркан стирчав,

Вибив шибку одну з рогатки

І додому спати помчав...

Бо ж немає тим іншої кари,

Хто дотепи свої в іржі

Заганяє буздумно в рани,

У болючі рани чужі...