Стирчачих стовбурів міста –
Будинків і людської створи…
Обгризли з’їджені уста
Мову тепла. Німість крамоли
Не випускає із обійм
Зимових потугів нахаби,
Що заморозив рідний дім…
Наш дім упав в болото жаби!
У трясовині час просмерк,
Життя висить вниз головою.
По днях невидимий жонглер
Нас кількість регульнув косою.
Й мовчить, мовчить сад стовбурів –
На розум марно опирались…
В проект заклали Рай, що цвів,
Та, як завжди – перестарались!
