Я лиш торкнувся безмежевої свободи
з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»
Я лиш торкнувся безмежевої свободи,
Це не земля – повітря, чисте небуття.
Не промінь, а в промінні тихі води…
І раптом вдих… Життя жевріє.., – опісля.
Зверх неба сонним птахом повернувся,
Щось ще теліпаю одним живим крилом.
Не полювати більше, а лише прогнувся
Між людойолопів… Я й сам був леду склом.
У свято вічне, хай і колами, запросять,
А дні, години чи роки – як мить одна.
Траву, що виросла, вітри і холод скосять,
Морози вкриють все… Це вічність – її гра.
