Пухким туманом, ти хмариною до сну
Торкнулась мого – прочинила вікна.
Душа здійнялась, так летіла… – обійму
Світи твої… Та ти вже звідти зникла.
Гріховний мед – як хліб, як ночам дні
Став необхідним, як життю повітря.
Щось надірвала, ти украла щось в мені,
Вутлою плахтою укрила промінь світла.
В тишу сповилася царина льодова,
Десь-не-десь блисне розкварцевана сніжина.
На що надія ще злиденна упова,
Коли відкрилася твоя чужа личина.
