Ти сад вже виростив. Дитина і будинок
Піднялись в дяці, що на ноги звів.
Ще тягне тут пожити зміст картинок,
Які не осягнув, чи не допив…
Барвисті вина, кава, сигарети,
Струнка ідилія від п’ят до кадика
Ввійшли в архіви створених буклетів.
Душа завмерла… Що це – сірість до дзвінка?!
Довкіль красою защемила усі мрії,
В вікні твій погляд між туману зависа.
Де ви, думки веселі? – щезли, як повії…
З надр горизонту хмарка мрії розтина.
