Стежка
Доманіцькому С.О.
Я призупинюсь... Призадумаюсь. Згадаю.
Багато спогадів зхалишилось в воді.
Я притулюся до перил і вниз загляну.
Десь поряд стежка, по якій мене водив.
Нам відкривалися по колу дикі скелі,
І виглядали стріхи брамок кам’яних,
Там кажани встелились аж до стелі,
Дрімаючи поки хто не збудив.
Все недоторкане, хочь поряд живуть люди.
Твій об’єктив зловив цю дивину.
Середньовіччям дихає усюди –
Я висновок щораз такий роблю.
Я призупинюсь... Призадумаюсь. Згадаю,
Що в ті часи ще не було цього моста.
Князі стежками тими мандрували,
Якими я з тобою тоді йшла.
м.Кам’янець-Подільський, 11.09.2009