Присвячується Лесі Українці
..Я пам`ятаю, як ти тоді ридала,
Як армія озброєна, важка -
ти на коліна перед нею впала,
а потім мовчки з ними усіма пішла.
І вже ні сльози, ні страшний розстріл -
Вже думку твою сполохать не могли.
Страшні поля і мертвий виднокіл -
Були живими поряд із людьми.
Вони лякали, так як берегли:
Розстріляних людей не рахували,
Життя за ніщо повважали
І не могли простить тобі гріхів.
Чи сльози материні, чи дитячий плач
для них не значили нічого.
А лиш стрілять, стрілять, стрілять!
І вже не врятувати дитячу вкраїнську долю..!
Рівне, 11.12.11
