19.02.2012 17:40
-
1874
    
  6 | 7  
 © Таїсія

В село

Село і батьки

Іду в село і бачу, як тополі 

Мене вітають поглядом здаля. 

Як легко дихать у квітучім полі, 

Коли під сонцем ніжиться земля… 


Мене в селі завжди чекає мати

Там квітнуть мальви, білі спориші… 

І як цей край Лучанський не кохати, 

Коли він будить струни у душі? 


І я іду, зітхають легко груди, 

В лугах – трава пахуча, молода… 

Мабуть, повік перед очима буде 

Село. Обід. Сільська йде череда… 


А я іду. Хвилююся в тривозі, 

Мене стрічає яблуня в квіту. 

І рідна ненька в хустці, на порозі… 

Я пізнаю її усмішку золоту. 


І все навкруг міняється, ясніє, 

Співає, грає, ніжиться, росте… 

Бо лиш вона так пестити уміє, 

Як сонце пестить літо золоте. 


В хліві старім клепає батько косу, 

Той звук немов за обріі пливе. 

Моє дитинство золотаво-босе 

В душі моїй і в пам`яті живе… 


Стоїть матуся. На обличчі – сльози. 

З-під хустки – срібна диво-сивина… 

Мабуть, пекли непрохані морози, – 

Та тільки в чім тепер її вина?.. 


Не йду – лечу, щоб гаряче обняти, 

Почути шепіт знов її душі. 

Яке це щастя – батько є і мати! 

Навіть в дворі радіють спориші. 


Ідем у хату. Явір на порозі, 

І запах м`яти й пижми на вікні… 

Здається, довго я була в дорозі, 

Й стає чомусь так соромно мені… 


Сінешні двері, стоптані пороги, 

Біленькі й свіжі в хаті рушники… 

А серце знову сповнене тривоги 

І ятрять душу спогадом думки. 


Моя матусю, рідна моя нене, 

Життя водою швидко так спливло… 

Колись же ти виходила по мене 

Не тільки до майдану, – за село! 

Чекали з батьком, з вечора чекали, 

Пекли в печі рум`яні пиріжки, 

Слова найкращі в подумках шукали, 

Й мої гортали трепетно книжки… 


Тепер я знову з вами, у родині, 

Й так хороше і радісно в душі, 

На рушнику – фіалки темно-сині, 

А у дворі – біліють спориші… 



м. Ромни, 2012 р. 14.30

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.06.2016 00:16  Коруняк Жанна Борисовна... => © 

Ваш вірш,Таїсія,такий таплий, що в кожної людини мабуть викличе спогади про свою батьківську домівку,солодке дитинство! Гарнюче.

 19.02.2012 21:11  Ірина Затинейко-Михалевич 

усе до сліз - правдиве, і кожному - по своєму рідне...хто пробуджувався вранці під клепіт коси, мукання череди, маминого шепоту...усе так близько. ДЯКУЮ ЗА ТАКИЙ ВІРШ! РОЗЧУЛИЛИ...((АБИ ТІЛЬКИ В ДОРОЗІ НАДОВГО НЕ ЗАТРИМАТИСЬ...ВСТИГНУТИ!

 19.02.2012 17:56  Каранда Галина => © 

гарно... ця тема така... трепетна і близька... я теж все хочу написати... і не можу! просто слів не вистачає, надто багато сказати хочеться... спасибі батькам і уклін до землі.....

 19.02.2012 17:49  Тетяна Чорновіл => © 

Вірш дуже щирий! Сподобалось...

 19.02.2012 17:43  Микола Щасливий => © 

Дуже гарно, схиляю голову...