Релакс, все знову круто

Ну ось, знову я зриваюсь,  

і до 3 ранку знову ломки. 

Тобі ж все рівно? Признайся. 

А я втягуюсь в дурнуваті поломки. 

Почуваю себе гірше наркоманки: 

не вмію ганятись за дозою. 

Чуєш? Забий, все в порядку. 

Я лише повільно сходжу з розуму. 

Від ліпофренії рятують сами. 

Буває: реальність мрії торкнулась. 

Музика здатна глушити рани. 

Без вас, хлопці, я б давно загнулась. 

Ніяких прикрас. Правда без вагання. 

Моя доза, як і твоя щирість, недосяжна. 

Знаєш, усе наше псевдо кохання – 

справжнісінька шняга шняжна. 

Замовкни. Не треба пустих слів. 

Не виправдовуйся, що так сталось. 

Повір, якби ти справді хотів – 

ти б обов’язково зостався. 

Хоча… залишишся: що з цього? 

Ми не знайдемо чого не було, чесно говорячи. 

Це ненормально: я кайфую від того,  

що ти робиш мені нестримно боляче. 

Піти хоч куди. Тобі треба піти. 

Все рівно, що може статися. 

Я так ж мерзота, як і ти. 

Просто можу в цьому признатися. 

Тією, ким ти хочеш, я не буду. 

Не витрачай слів. Не треба пробачення. 

В твоїх почуттях забагато дорослого бруду. 

Не вибачайся, покидьку, все втрачено. 

Закінчується наша чорно-біла плівка. 

Для цього ми зробили все можливе. 

Дивись, щоб тебе не збила автівка. 

Або збила. Вже неважливо. 

Я ще не прилетіла до Нью-Йорку,  

тож не маю права страждати. 

Наше життя занадто коротке,  

щоб на таку дурню його витрачати. 

Минуле можна зачеркнути. 

Хоча незабутнє не можна забути. 

Ми самі вирішуємо як чому бути. 

Релакс, у мене все знову круто. 

10.03.2012