60
Дуже тихо в вечірнім саду,
Ніч закохано пестить дерева,
Одягає їх в чорну фату
І запалює зорі на небі.
Непомітно закінчився день.
І з глибокою думою в серці
На коліна схиляється нень,
Мов на крилах летить у безсмертя.
Звідти бачить, як поле, життя –
До кінця не перейдену ниву,
Де ступала його, ще дитяча, нога,
І якою сьогодні веде він родину.
Ніч шепоче дзвінким цвіркуном,
Пахне річкою звідти дитинство
І солодким, не спійманим сном,
Що ховається в росах постійно.
Кличе в воду широкий Дністер
І втікає не спіймана риба,
Ковбаса – та ще пахне й тепер,
Що з “колєгами” крали в сусіда…
Перші чоботи… Перші книжки…
Десь почуті стрілецькі пісні про свободу.
І щоразу чекання весни,
Дивні думи про долю народу…
А навколо вирує життя
І закохане серце шукає любові,
Бо готове нести на руках
Ту єдину, не чуючи втоми.
Через поле, міста і роки
Здобуваючи славу і вірність.
Їй одній присвятивши себе назавжди,
Розділити готовий з коханою вічність…
Знову тиша, пахнуть трави в саду,
Чорнобривці запалює осінь,
Нень ледь чутно говорить молитву свою,
В Саваота милості просить.
На дочку, на онуків, на дорогу свою,
Та думки повертають в минуле,
На завод, на оту прохідну,
Де людьми пошановані були.
В чесній праці чекали той день,
Коли сонце зійде над світами,
До свободи підніме людей
Москалями закутих в кайдани.
І прийшла непомітно чарівна весна,
Коли сонцем зігріта країна піднялась,
Як на битій дорозі бузина проросла,
Перехожим усім усміхалась…
Та згубилася віра у правду свою.
Безнадія - відкрита вітрам дорога.
Хто плекатиме квітку таку?
Ви ж спасіння побачили в Бога.
Хай нерідний жидівський Господь,
Але як сироті без любові?
Загубився вкраїнський народ
У чужому священному слові…
Знову тиша… Ледь чути молитву святу,
То подяка за прожиті роки.
Не пройшли до кінця ви стежинку свою,
Нескінчену дорогу до Бога.
За вікном пахне спокоєм ніч,
Кличе зорями небо у вічність,
Та зорею розбуджений схід
Вже несе вам у променях ніжність.
Помоліться і вийдіть у сад:
Вас вітатимуть росяні трави
І птахи заспівають для вас,
Сонце кине під ноги осені барви.
А вдихнувши у груди нового життя,
Не сумуйте про пройдені роки,
Вірте в святість прийдешнього дня,
Бо народжений він для любові.
Дрогобич, 2008
