Розчарування
Мого кохання вистачить на сто життів!
Ба ні!!! Сказати ліпш на сотні тисяч років.
Ти рахувати часу не хотів,
а я зробила стільки хибних кроків...
І я летіла в бездну горілиць,
мов навіжена, рвала собі коси,
по стінах, як вода, стікала ниць
і написала віршів непотрібних стоси.
І вже не вірю я у майбуття,
у те, що можна ще когось любити,
бо нащо витрачати так своє життя,
якщо ще можна без утрат його прожити?!!
Луцьк, 09.01.2010
