06.02.2009 00:00
-
1173
    
  - | 1  
 © Микола Щасливий

Слова

У серці спокою немає 

І знову ніч, і знову стіл, 

Листок паперу позичає  

З руки моєї кілька слів. 


В душі пустоти зашарілись, 

У вусі щось дзвенить, 

Через хвилину десь з’явились 

Слова… хочуть змінить. 


А думці, серцю не накажеш, 

Вони є по собі. 

Слова читаєш, що розкажеш 

Сьогодні ти мені? 


Чорняві форми на папері 

Замазали рядки, 

Першопрохідці піонери 

Пройшлися по листі. 


Читаю, бачу, схаменіться, 

Я ж батько ваш! Спинись! 

Не можу вами я зігріться, 

Від вас мені болить. 


Добраніч, досить, я йду спати, 

А завтра новий день. 

Мені так важко вас читати 

Про себе і свій цей. 


Слова розкидані байдуже, 

А сходяться в одне. 

В одне єдине, гарне, дуже, 

В кохання до тебе. 



27.11.05 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 16.02.2012 02:33  Каранда Галина => © 

вірю.

 16.02.2012 02:26  © ... => Каранда Галина 

Коли я писав про лірику, завжди впадав в стан трансу, де дійсно боляче.

 16.02.2012 01:52  Каранда Галина => © 

Читаю, бачу, схаменіться, Я ж батько ваш! Спинись! Не можу вами я зігріться, Від вас мені болить.

є таке! пишеш, а процес з-під контролю виходить. :)

я деяких своїх не впізнаю!) а зігрітися ними не вийде, хіба просто зануритися в старі відчуття чи трохи зрозуміти нові.