Маленька й самотня
Маленька й самотня стояла на кручі.
І сльози лилися... Удари беззвучні
Об скелю.
Хто знав би, що так повернеться їй доля,
Що встигне завдати незміряно горя.
Що неба від жалю все плакати буде –
Спускатиме сльози на землю... усюди
Грозою.
Той, мабуть, ніколи нічого лихого
Не хтів би вчинити дівчині і злого.
Бо дійсно жахливим є те, що тут сталось.
Хоча і в коханні все це відбувалось.
Найгіршим є злочин – убити дитину.
Не власна є воля... Вже котру годину
Вмовляють.
Кохання ще юне і зовсім не сильне.
Батьки ж проявляють бажання тут дивне –
Убити майбутнього свого онука:
Все-рівно чекає їх доньку розлука
З коханим.
Навіщо ж лишати з дитям при дорозі
Покритку, що прогодувати не в змозі
Маленьке те чадо, яке народиться?
Але не погодилась «хтива дівиця».
Пішла від батьків. Мандрувала по селам.
Життя виявилось таким невеселим
Насправді.
Найгірше, що, маючи намір родити,
Не вдалося дівчині так все прожити.
Померла дитинка, бо мати упала...
Тепер вже і жити бажання пропало
У неї.
Маленька й самотня стояла на кручі.
Та стиснув Він руку і вітер ревучий
Затих.
25.10.09.
