08.04.2012 16:17

-

690

5 | 5

 © Оля Стасюк

Краса землі

з рубрики / циклу «Рідна земля»

Краса землі - то чистота в душі. 

Краса землі - невиплакана й ніжна. 

Допоки ти зриваєш комиші, 

Десь гине поле, змерзле і безсніжне. 

Краса землі - то не простий пейзаж. 

То, може, біль, а чи чиясь спокута. 

Ти думаєш, то просто - чорний кряж, 

Чи просто трунком поїть сосни рута? 

Краса землі - це щось аж над межу, 

Щось незбагненне, вічне і крилате. 

Ти ж топчеш знов обійми споришу, 

Й вдягаєш целофан, неначе лати. 

Краса землі не варта тих низин, 

Вона ще вища надлюдського болю. 

Ти проживи - хоч декілька хвилин -  

Без трав, без сонця, річки, лісу, поля! 

Краса землі - щось вище, аніж ти. 

Щось негріховне, невимовно чисте. 

Можливо, просто в ній нема мети 

Впізнати чорне й кинуть променисте. 

Краса землі - то чистота душі. 

Її ніколи не бува багато. 

Ти бережи, по краплі бережи! 

Вона ж навчить колись нас воскресати....