На порозі осені
Відкапує медами щедре літо,
Бджола остання мед собі збира.
Каштани швидко стали червоніти,
Мінять наряд березі вже пора…
Заквітли вмить сполохані жоржини,
Багрянець їх як золото пала.
І квітка мальви гордо на стежині
Хоча й запізно, щедро зацвіла.
Не чуть птахів стурбованих у стрісі,
Не чуть тужливих акордів «курли»,
Останню тінь лишили на горісі,
Й за хмари зграйно швидко попливли.
А павутина висне нам на плечі,
Багряний клен – в гарячому вогні.
Останні звуки чуються лелечі,
Й зникають, наче кола водяні…
А у саду, де яблуні і вишні,
Як сонце рідне, ніжно-золоте,
Так щедро, вранішньо і пишно
Таємно літо бабине цвіте…
І я люблю ці осені татеми,
Їх, мов зіницю ока бережу.
Які палкі, невигадані теми!
Про них усьому світу розкажу…
м. Ромни, 10.04.12
