23.05.2012 20:27

5 | 5

Потрібне перезавантаження...

під впливом вірша Саші Новікова

Він звичайний вантажник,
хоч в душі ще романтик,
але вкрай задовбав комірник.

"Вантаж життя"
Олександр Новіков

Прийми, подай, тікай, а то – ударю…

Ось ніша наша. Ми застрягли в ній.

Хтось все життя збирає урожаї,

А хтось весь вік вильмИ копає гній.

Ми завантажили в життя своє покору, –

Ось через це й тягаєм вантажі…

Змирилися? Нам страшно глянуть вгору?

А чи не навчені дивитися згори?

Комірника довбе, хто тільки може,

А він за це довбе натхненно нас …

Із голови псується риба… отже,

В хвості – не страшно! Нам не перший раз…

Здавалися широкими дороги,

Коли, всі рівні, йшли ми в перший клас...

Що ж сталося? Чи ми забули мрію?

Чи, може, мрія вже забула нас?

Лубни, 23.05.2012

Візьміть участь в обговоренні

24.05.2012 16:44 © ... => Володимир Пірнач

не напрягає, поки не дістають...

24.05.2012 16:43 Володимир Пірнач => ©

Та-да, у нас зараз своїх "дворян" більше ніж потрібно, вже не знають чим мірятись.
Але якщо не звертати на них уваги то це навіть не напрягає :)

24.05.2012 16:37 © ... => Володимир Пірнач

зараз вже немає майже таких начальників, що з низів вийшли... пам"ятаєте, як у дворян, при народженні у військо записували, щоб до 18-ти вже в високім чині був...
а зараз ще легше це робиться...

24.05.2012 16:32 Володимир Пірнач => ©

Правдиво.
Гарно написано.
Я думаю що найкращі начальники це ті хто пройли весь шлях із самого низу, бо поки не зїсиш чествого хліба, то не знатимеш справжній смак ікри. Так на кожній роботі. А мозок витрушують на всіх посадових рівнях.
Ось цитата із книжки яку я дуже люблю (адміни вибачайте, це класика):
И вот — я торжественно объявляю: до конца моих дней я не предприму ничего, чтобы повторить мой печальный опыт возвышения. Я остаюсь внизу и снизу плюю на всю вашу общественную лестницу. Да. На каждую ступеньку лестницы — по плевку. Чтоб по ней подыматься, надо быть жидовскою мордою без страха и упрека, надо быть пидорасом, выкованным из чистой стали с головы до пят. А я — не такой.

24.05.2012 11:23 Тетяна Чорновіл => ©

І вильми і вилами! Рівноцінно кидається гній! :)))))))))))))

24.05.2012 11:18 © ... => Тетяна Чорновіл

)) а де ж тоді "вИлами"?

24.05.2012 11:15 Тетяна Чорновіл => ©

Нічого! З"явиться знову! На те вона й мрія! Вірш гарний! ВильмИ - скрізь вильмИ! :)))

24.05.2012 10:22 Оля Стасюк

Красиво. Правда, спершу спросоння трохи мозок для сприйняття виснув. а так дійшло, гарно.)

дякую.

дякую, почитаю, що Ви сьогодні:)))))

) ну, двояке значення я і вкладала, свідомо. :) сила двозначності))))
Саш, так а хіба твій вірш був оптимістичніший? ледь до сліз не довів!)

23.05.2012 23:35 Лідія Яр

А хто ж нас учив дивитися з гори?
А покора - то, мабуть з молоком матері українцям передається, слава Богу, що не усім поголовно.
Сподобалось, і настрій навіть відчувається .

Приємно "вильми", то рідне... а вірш, роздуми подобаються, інколи - лінь, інколи дійсно попадаєш в матрицю, а десь просто побоялись і мрії забувають нас, а ми потім пишим такі вірші, як я сьогодні

23.05.2012 20:34 Сашко Новік

класно, хоч і песимістично. про рибу сподобалось. завантажили, з досягненнями НТП, тепер читається двояко. чи то матриця чи товарний вагон))



+++ +++ Зберегти, як скаргу

Візьміть участь в обговоренні

Виберіть розділ